Воістину народний байкар

      Левко Боровиковський    
                            1806-1889

«Це перший, як на свій час, кваліфікований український поет, що дав зразки лірики, написані в новому стилі, позбавленому бурлескних і травестійних елементів»

 Читаючи твори Левка Боровиковського, вже неможливо розрізнити, що він узяв з народних джерел, а що народ узяв з його творчості. До цього часу живуть написані ним такі неповторні прислів’я: «Хто робить — той мовчить, а вірять — крикунам», «Поки сонце зійде — роса очі виїсть», «Не море топить — калюжа», «Поки багат, то поти й сват», «Постав хату з лободи, а в чужую не веди», «Усякий знає: хто солодко живе — той гірко умирає» та багато інших.

Езопівська мова, граничний лаконізм, морально-етичні сентенції, підживлені українським фольклором, образною народною мовою, і сьогодні приваблюють своєю мудрістю, влучністю та спостережливістю. Це, швидше, приказки, каламбури, анекдоти, адже, використовуючи сюжети попередників, інші інтерпретатори, скажімо, Гулак-Артемовський, писали твори з розлогою мораллю на кілька сторінок, тоді як Боровиковський вміщував усе в два-чотири рядки. Наприклад, загальновизнана «Стрекоза и муравей» Крилова скоротилася до чотирнадцяти рядків. Примовка «Крикун» взагалі складається з двох рядків, але яких:
       «Таки ми витягли!» — сказав Комар Волам,
       Що витягли вози з багна з снопами…

Або взяти байку «Клим»: 
       Спитали Клима раз, яка найлучча птиця:
       Чи чиж, чи соловей, чичітка чи синиця?
       Голодний Клим озвавсь баса:
       Найлучча птиця — ковбаса!
       Голодній, бач, кумі — хліб на умі.
       Так влучно, що нічого ні урвати, ні додати не можна. Так би мовити, інформація, яка має «завізовану» часом вартість...